Чи можуть усі ці вчені помилятися?

Автор: Гордон Говард (Gordon Howard)
Переклад: Олександр Бурцев, газета «В’язень» (prisoner.news)

«В’язень» 4(7):15, жовтень 2023 р.; Prisoner 4(42):10, October 2023

istockPhoto

Коли креаціоністи кажуть, що еволюція не є науково обґрунтованою, часто вони чують у відповідь: Як можуть усі ці вчені помилятися?

І це зрозуміло. Популярні книги, журнали, телевізійні програми, фільми, та і звичайні розмови, здебільшого мають на увазі, що великий вибух, мимовільне виникнення життя з первісного водоймища та еволюцію всіх живих істот від одного первісного організму визнають абсолютно всі вчені. І вважається, що єдині, хто сумнівається в цих речах, — релігійні фанатики та науково неписьменні люди. Отже, чи можуть усі ці вчені помилятися? Історія однозначно каже, що можуть.

Зауважте, що, коли бракує експериментальних підтверджень чи спроб фальсифікувати наукову теорію спостереженнями та альтернативними теоріями, що суперечать їй, погляди вченого можуть бути сильно схильні до філософських упереджень.¹ Найбільшою мірою це стосується не прямих спостережень явищ, що відбуваються в цей час, а інтерпретацій фактів, особливо теорій про історичні події, таких як концепція еволюції. Справді, як ми побачимо, не тільки окремий учений, а й уся наукова спільнота може дивитися на світ крізь призму парадигми, що є докорінно неправильною. Тому що вчений, як і будь-яка інша людина, може дуже твердо триматися за свої переконання навіть перед сильними контраргументами.²

Приклад: астрономія

Напевно, найвідомішими вченими, які пішли проти течії, були Галілей та Коперник. Переважна частина вчених, їхніх сучасників, вірила, що Земля є центром Всесвіту та що всі небесні тіла обертаються навколо неї. Як і у випадку із сучасними вченими та еволюцією, їхня віра ґрунтувалася на філософських поглядах, а не на спостереженнях. І вони виявилися неправими.

Знаменита боротьба Галілея із церквою була не проти Біблії, а проти церковних лідерів, які вірили в те, що науковці того часу вважали науковою істиною, а отже, проти наукової спільноти загалом.³ Учені трималися за це переконання, незважаючи на те що спостереження і обчислення, що постійно вдосконалюються, показували, що в загальновизнаній ідеї епіциклів (небесних тіл, що рухаються круговими орбітами, вкладеними в інші кругові орбіти) є помилка. Пройшло чимало часу та було опубліковано велику кількість емпіричних даних, дістаних за допомогою тільки що відкритих телескопів, перед тим як наукова спільнота почала визнавати, що вірила в хибну систему: Земля не є абсолютним центром обертання небесних тіл.

Подальші спостереження з використанням удосконалених телескопів зруйнували іншу загальновизнану думку того часу: що небесні тіла є ідеальними сферами та рухаються ідеально круговими орбітами. Нерівності були помічені на Місяці, що доводило, що він не є ідеальною сферою. Нічого собі! Орбіта обертання Землі навколо Сонця має форму еліпса. Це ще гірше! Усі ці вчені помилялися. Сама основа їхніх поглядів на Всесвіт була невірною.

Сьогодні вчені говорять нам, що наш Всесвіт виник із нічого без будь-якої причини за допомогою великого вибуху. Хіба не може виявитися, що всі ці вчені також мають неправильні погляди щодо нашого Всесвіту та його виникнення?

Приклад: хімія

Флогістон використовувався наприкінці XVII і на початку XVIII століть для пояснення процесів горіння матерії та корозії. Вважалося (переважною частиною вчених), що горючі матеріали містять субстанцію, яка випаровується під час їхнього згоряння. Лише завдяки наполегливій роботі кількох провідних учених того часу, зокрема Антуана Лорана Лавуазьє (Antoine Laurent de Lavoisier), вдалося показати, що горіння — це хімічна реакція, зазвичай за участю кисню. Згорілі речовини зазвичай стають важчими через додавання кисню, а не легше через втрату флогістону. Переважна частина вчених помилялася.⁴ Пізніше Лавуазьє був страчений під час фанатичного антихристиянського панування Терору у Франції. За одним зі свідчень, суддя, який виносив вирок, сказав: Республіці не потрібні ні вчені, ні хіміки.

Сьогодні переважна частина вчених вірить, що основні хімічні речовини життя самі собою зібралися зі складових елементів (наприклад, білки з амінокислот) всупереч експериментально обґрунтованим розрахункам ймовірності та законам хімії. Чи можливо, що ці вчені також помиляються?

Алхімія⁵ — ідея, що неблагородні метали (наприклад, свинець) можна перетворити на золото. У цю концепцію вірили сотні років. І хоча експерименти, спрямовані на досягнення цієї мети, сприяли відкриттю багатьох цікавих хімічних сполук, належний експеримент довів, що це неможливо (хімічними методами). Багато грошей і часу (і навіть цілі кар’єри) були витрачені даремно на цю хибну наукову ідею, через яку так багато вчених не побачили інших, корисніших можливостей.

Чи можливо, що вчені, які шукають природні явища, здатні пояснити походження та різноманітність життя, також втрачають свій час і енергію на переливання з пустого в порожнє?

Приклад: медицина

Ці хибні ідеї можуть уперто триматися на плаву протягом сотень років, як свідчить так звана гуморальна теорія.⁶ Основні її принципи ведуть аж до Арістотеля (384–322 до Р. Х.), але були конкретизовані й популяризовані знаменитим лікарем Гіппократом, який ввів кодекс лікарської практики, що включає присягу Гіппократа, яка до цього часу традиційно складається (в адаптованому вигляді) початківцями.

Ця концепція полягала в тому, що наше тіло містить чотири основні рідини: жовч (грец. χολή, холе), лімфу (грец. φλέγμα, флегма — мокротиння), чорну жовч (грец. μέλαινα χολή, мелена холе), і кров (лат. sanguis, сангуіс). Передбачалося, що вони відповідають чотирьом традиційним типам темпераменту: холерик, флегматик, меланхолік і сангвінік. Згідно із цією теорією, усі чотири рідини потрібно зберігати в балансі, щоб мати хороше здоров’я.

Зазвичай рекомендоване лікування дисбалансу полягало в правильній дієті та фізичних вправах, але іноді призначалися проносні та клізми для виведення небажаних гуморальних рідин з організму. Так само, якщо в людини була лихоманка, вона зводилася до надлишку крові, тому лікуванням було кровопускання (зазвичай за допомогою п’явок). Звичайно, таке лікування часто шкодило сильніше, ніж хвороба. Проте лікарі дотримувалися його протягом усього періоду Середніх віків і навіть після того, тому що ніхто не був готовий взяти під сумнів Галена — лікаря, письменника та філософа другого сторіччя, який популяризував цю ідею у своїх широко відомих та авторитетних роботах. Незважаючи на приклад самого Галена, його вчення про спостереження та експерименти, а також кількість свідчень того, що щось неправильно, це було типовою медичною практикою аж до кінця XIX століття.

Знову ж таки вони були неправі. Сам їхній погляд на причини недуги був помилковим, і все тому, що вони вірили теоріям інших учених, не беручі їх під сумнів. Це дуже схоже на те, як багато сучасних учених вірять в еволюцію лише тому, що інші авторитетні вчені в неї вірять.

Приклад: біологія

Звідки беруться паразити? Невже таргани, щури та личинки мух просто з’являються з рослин, що гниють, відходів і гною або навіть із каменю? Довгий час вірили, що так і є, навіть такі відомі мислителі, як Арістотель (IV століття до Р.Х.). Ця ідея називалася спонтанне виникнення та визнавалася фактом до середини XIX століття,⁷ поки вчений-креаціоніст Луїс Пастер (1822–1895) не довів, що живе походить тільки від живого, і цей процес називається біогенез. Ті, хто вірив у спонтанне виникнення, помилялися.

Сьогодні, незважаючи на доказ Пастера, а також спостереження та досліди, що продовжуються досі, переважна частина вчених досі вірить в абіогенез (що все життя походить із неживих хімічних речовин). Як це могло статися, називається (самими еволюціоністами) загадкою, оскільки порушує закони хімії, але вони однаково вірять у це. Чому?

Наука — це не те, що вирішується переважною частиною вчених за допомогою голосування

Насправді головною причиною, чому переважна частина вчених вірить в еволюцію, є те, що переважна частина вчених вірить в еволюцію! Це деякого роду упередженість підтвердження (тенденція людини підтверджувати ту інформацію, яка відповідає його переконанням, незалежно від їхньої істинності): науковий консенсус, що затверджується, був досягнутий за допомогою підрахунку думок, які самі були сформовані за допомогою підрахунку думок. Якщо запитати в них про фактичні докази, переважна частина із них наведе досить слабкі аргументи поза своєю експертною галуззю.

Наприклад, один із провідних світових експертів із викопаних птахів і стійкий критик загальноприйнятої гіпотези про еволюцію птахів від динозаврів, доктор Алан Федуччіа, заслужений професор у відставці Університету Північної Кароліни в Чапел-Гілл, він залишається еволюціоністом, але, коли його запитали про підтвердження еволюції, його головним доказом була кукурудза, що перетворюється на кукурудзу.⁸

Відомий письменник Майкл Крайтон (Michael Crichton, 1942–2008), який раніше працював у галузі науки та медицини, сказав:

Внесімо ясність: наукова робота не має нічого спільного з консенсусом. Знаходити консенсус — це робота політиків. Наука ж, навпаки, вимагає лише одного дослідника, який має рацію. Це означає, що він чи вона дістали результати, які можна перевірити щодо реального світу. У світі науки консенсус не застосовується. Мають значення лише результати, які можна відтворити. Найбільші вчені стали великими саме тому, що вони порвали з консенсусом.

Немає консенсусної науки. Якщо це консенсус, то це не наука. Якщо це наука, то це не консенсус. Крапка.⁹

Проте, так само як і колись вірили в епіцикли, флогістон, гуморальну теорію та спонтанне виникнення життя, багато вчених сьогодні вірять в еволюцію. Чи може так багато вчених помилятися? Історія відповідає: так. Численні підтвердження в галузі генетики, молекулярної біології, теорії інформації, космології та інших сферах говорять так. Ці вчені впевнені в панівній парадигмі, натуралізмі, незважаючи на всі факти, які її спростовують. Вони не хочуть стикатися з ідеєю про Творця, хоча, як і раніше, чесний аналіз фактів, дістаних практичною наукою, доведе їхню неправоту. Існування Творця стане очевидним (Римлян 1:18–22).