Чи є в Писанні другорядні питання?

Якщо так, може нам варто зосередитися на чомусь важливішому?

Автор: Літа Сандерс (Lita Sanders)
Переклад: Олександр Бурцев, газета «В’язень» (prisoner.news)

«В’язень» 1(8):14, січня 2024 р.; Prisoner 1(43):6, January 2024

sxc.hu/hisks

Часто нам пишуть, що питання, пов’язані зі створенням, другорядні й несуттєві та що ми маємо зосередитися на твердій їжі. Іншими словами, деякі вважають, що нам не треба відвертати увагу на різні питання, що викликають розбіжності, які не мають стосунку до нашого спасіння. Проте я думаю, що, перед тим як коментувати це твердження, варто визначитися з тим, чи є взагалі в Писанні другорядні питання.

Коли ми називаємо щось другорядним питанням, то маємо на увазі, що насправді це не так уже й важливо. Проте це питання, яке здалося деяким таким несуттєвим, Бог захотів висвітлити у Святому Письмі. Якщо Бог дав нам обмежену кількість натхненних книг (у нашій Біблії їх шістдесят шість), то чи не здається вам дивним, що Бог заповнив більшу частину дорогоцінних сторінок Біблії непотрібною, несуттєвою інформацією, яку віряни можуть вважати більш чи менш необов’язковою?

Незважаючи на вищесказане, ми готові погодитися з тим, що деякі доктрини важливіші за інші. Павло говорив про доктрини першорядної важливості (1 Коринтян 15:3), і Христос залишив нам першу та другу найбільшу заповідь (Матвія 22:37–39), тому можна вважати біблійно обґрунтованим те, що деякі Писання важливіші за інші. Ця ієрархія показує, наскільки серйозні та важливі для нас найцінніші вказівки, але вона не може бути виправданням того, щоб відкинути чи применшити значення будь-яких інших віршів, які сприймаються як менш важливі. А тим часом Ісус погрожував суворим покаранням тим, хто скасує навіть найменшу заповідь (Матвія 5:19).

Тому теоретично ми можемо вибудувати ієрархію доктрин відповідно до їх важливості, поставивши на самий верх ті з них, які необхідні для спасіння, розташувати трохи нижче ті, які не відіграють ролі в питанні спасіння, а в самому низу найменш значущі. Водночас навіть ті доктрини, які ми розташували на останніх позиціях нашого списку, однаково залишаються для нас важливими та відбиті в Писанні. Є такий вислів: Скільки разів Бог має сказати щось, щоб це стало істиною? (Звісно, відповідь: аніскільки, адже щось може бути істиною навіть у тому разі, якщо Бог взагалі не згадував про це в Писанні.) Можна додати до цього таке: Скільки разів Бог має сказати, щоб показати, що це важливо?

Створення — другорядне питання?

Отже, яке ж місце в означеній вище ієрархії має зайняти питання історичності розповіді про створення та гріхопадіння, описаної в Книзі Буття? Так, це не доктрина першорядної важливості та вона не на перших позиціях у нашому списку, але все ж таки досить високо, тому що ці події є ключовими для розуміння всього Євангелія. Перші три розділи Книги Буття готують сцену для опису тих подій, про які розповідають усі подальші розділи та книги Біблії. Автори Писання пов’язують історію створення світу в Книзі Буття з такими богословськими питаннями, як хто такий Бог і як Він взаємодіє зі Своїм творінням. Ба більше, автори Нового Заповіту роблять ще більший акцент на надзвичайній значущості питання створення, роблячи його христологічним. Іншими словами, якщо ви хочете зрозуміти, хто такий Ісус, що Він прийшов зробити й навіщо, а також як це впливає на наше життя та чого нам треба з нетерпінням чекати в майбутньому, Павло, Петро та інші вказують вам на історію створення, описану в Бутті.

Усесвітній потоп — це прообраз другого пришестя Христа, раптового, усесвітнього суду без надії його уникнути. Жертва Христа справила на людство такий самий глобальний вплив, як і гріх Адама, який призвів до засудження та поділу з Богом кожного з його нащадків. Коли Іван дістав видіння про новий Єрусалим, воно рясніло образами едемського саду, із чого можна зробити висновок, що те, чого ми з надією очікуємо побачити в житті вічному, до певної міри є відновленням втраченого в момент гріхопадіння Адама. Але якби Адам був створений у світі, де царювали страждання та смерть, захотіли б ми потрапити в такі нове небо та нову Землю? Образи едемського саду набувають сенсу лише тоді, коли ми приймаємо пряму інтерпретацію Буття.

Отже, питання створення не є визначальним для спасіння, але це ключове питання, тому що, якщо ви маєте неправильне уявлення про походження світу, вам буде складно правильно сприйняти євангельську звістку та зрозуміти, чому ми потребуємо цієї надії.

Нове тлумачення чи хибна думка?

Деякі люди мають помилкові погляди на питання створення через незнання. Вони не досліджували це питання та не мають повного уявлення про те, чого навчає Біблія. Але є і інша категорія людей: вони знають, чого вчить Біблія, але водночас вірять у щось інше, чого вона не вчить. Таке вперте відкидання, яким страждають такі організації, як Біологос, та інші подібні до неї, є набагато небезпечнішим.

Звичайно, багато людей, які вірять у теїстичну еволюцію чи різні варіанти староземельного креаціонізму, стверджують, що вони не заперечують біблійне вчення про створення, а просто не поділяють думку про необхідність буквального розуміння шести днів творіння. Проте проблема набагато глибша, ніж просто суперечність щодо тривалості днів творіння. Наприклад, будь-який варіант староземельного креаціонізму безпосередньо пов’язаний із тією проблемою, що смерть (а також насильство та страждання) була ще до гріхопадіння. А це передбачає, що мільйони років страждань та смерті тварин, а іноді й людиноподібних істот, які не мають душі — це частина того, що Господь назвав наприкінці тижня творіння вельми добрим.

Крім того, подібні тлумачення майже неминуче призводять до того, що потоп за часів Ноя виявляється вже не всесвітнім, а локальним.¹ Однак Ісус і Петро використовують Потоп для ілюстрації, яким буде друге пришестя Христа — раптовим і глобальним, і ніхто не знає дня і години, коли це станеться.

Багато дослідників Євангелія та апологети усвідомили необхідність обстоювання історичного Адама як реального предка всіх людей, це усвідомили навіть ті, хто не визначився щодо віку Землі та чи був потоп за часів Ноя всесвітнім. Але якщо Адам з’явився на Землі менш ніж десять тисяч років тому, а до нього мільярди років були та вимирали якісь інші види, то що мав на увазі Ісус, коли сказав, що Бог створив людину, чоловіка та жінку, з початку творіння (Марка 10:6)?

Суть у тому, що в деяких випадках можуть бути різні трактування Писання. Але для того, щоб те чи інше тлумачення було істинним, воно має узгоджуватися з усім, про що йдеться в Писанні щодо цього питання. Водночас будь-який різновид староземельного креаціонізму та локального Потопу неминуче ігнорує більшу частину того, про що йдеться про цю проблему та її важливість в інших місцях Писання.

Нічого зі сказаного Богом не може бути другорядним

Ми віримо в те, що Господь незбагненний для нашого розуму доти, доки Він Сам не захоче відкрити нам. Наш розум настільки обмежений, що поки Бог не опуститься до рівня наших можливостей, ми не маємо жодної надії вмістити навіть ази знання про Бога. Те, що Він відкриває Себе в Писанні та в Ісусі Христі, означає саме те, що Він опустився до нашого рівня, щоб ми могли зрозуміти те, що Він захотів нам відкрити про Себе. Ми не можемо бачити Ісуса Своїми очима (хоча ми з нетерпінням чекаємо на Його повернення), але в нас є Його одкровення про Себе — Його Слово.

Як тільки ми усвідомимо, наскільки дороге Писання, ми неодмінно захочемо розуміти кожне слово в ньому й вірити йому, тому що любимо Бога, Яким воно натхнене. І вивчення Писання стане для нас улюбленим заняттям, яке приносить радість у кожному дні нашого життя.