Explore
Also Available in:

Розумні чорнила?

Автор: Міхаель Метьюс (Michael G Matthews)
Переклад: Олександр Бурцев, газета «В’язень» (bit.ly/All_Prisoner)

ink-bottleistock photo

Ганс Крістіан Андерсен написав коротку казку під назвою Перо та чорнильниця.

У цій історії ручка та чорнильниця сперечаються про те, хто важливіший.

Чорнильниця каже ручці: Це просто незбагненно! Я сама завжди це казала! Чудово, чого тільки не виходить із мене! Просто неймовірно навіть! Я й сама, справді, не знаю, що вийде, коли людина знову почне черпати з мене! Однієї моєї краплі достатньо, щоб написати пів сторінки, і чого тільки не вміститься на ній! Так, я щось чудове! З мене виходять всілякі поетичні твори! Усі ці живі люди, яких впізнають читачі, ці щирі почуття, гумор, чудові описи природи! Я і сама не збагну — адже я зовсім не знаю природи, — як усе це вміщується в мені? Однак це так! З мене вийшли й виходять усі ці неземні, граціозні дівочі образи, відважні лицарі на конях, що форкають, і хто там ще? Запевняю вас, усе це виходить абсолютно несвідомо!

Сказало й перо: Якби ви поставилися до справи свідомо, ви зрозуміли б, що ви тільки посудина з рідиною. Ви змочуєте мене, щоб я могло висловити та викласти на папір те, що ношу в собі! Пише перо! У цьому не сумнівається жодна людина, а вважаю, що люди здебільшого розуміють у поезії не менше ніж стара чорнильниця!

Wikipedia.orghans-christian-andersen
Ганс Крістіан Андерсен

Пізно ввечері повернувся додому поет; він прийшов із концерту скрипаля-віртуоза і весь був ще під враженням його незрівнянної гри. <…> Дивно, надзвичайно! Важке було завдання скрипаля, і все ж таки мистецтво його виглядало грою, смичок ніби сам пурхав над струнами; кожен, здавалося, міг зробити те саме. Скрипка співала сама, смичок грав сам, уся суть ніби була в них, про майстра ж, який керував ними, що вклав у них життя та душу, просто забували. Забували всі, але не забув про нього поет і написав ось що: Як нерозумно було б із боку смичка та скрипки хизуватися своїм мистецтвом. А як часто це робимо ми, люди — поети, художники, учені, винахідники, полководці!

Так Ганс Крістіан Андерсен написав розповідь, щоб вказати на те, що ми всі інструменти, які використовує Всемогутній. Однак він ненароком зробив і інший висновок. Абсурдність того, що перо чи чорнило відповідальні за поезію, очевидна. Вони знаряддя праці, інструменти й потребують розуму творця, щоб створити щось важливе. Призначенням слів є передача інформації, вона не походить від інструментів. Якщо порив вітру зштовхне перо та чорнильницю, то пляма, що утвориться, не матиме жодного сенсу, навіть якщо суто випадково вона утворить слово. Якби не було поета та когось, хто прочитав би та зрозумів твір, то чорнило та ручка не створили б нічого.

Але насправді саме в це й вірять прихильники атеїстичної еволюції. Це справді абсурдно. Креаціоністи висміюють космічну еволюцію як теорію, яка говорить: Водень — це газ без кольору та запаху, який, якщо йому дати достатньо часу, перетвориться на людину. Це вважається образливим для тих, хто приймає еволюційну теорію, але, власне, це те, до чого все зводиться. Звідки візьметься інформація, яка перерозподілить матерію та наділить усе сенсом? Чи виникла вона із самої матерії? Адже якщо немає впливу розуму ззовні, то так і має бути.

Отже, для світського еволюціоніста чорнило та перо є джерелом віршування, оскільки поета не існує. Але якщо немає поета, як створені слова можуть бути розпізнані як слова? Причиною для цього можуть бути тільки розумні чорнила. Чорнила мають відтворювати самі себе та тому створюють складну мову, щоб висловити те, що їм потрібно. Вони висловлюють потребу в інших розумних чорнилах. Чи може хтось повірити в це, перебуваючи в здоровому глузді?

Але якщо замість чорнила ми візьмемо хімічну структуру ДНК із її чотирма основами (вихідний матеріал, за допомогою якого здійснюється запис мовою генів), а замість ручки візьмемо структуру ДНК і РНК, які використовують вихідні матеріали, тоді вийде саме те, у що вірять еволюціоністи.

Ганс Крістіан Андерсен тонко висміює ідею, що ручка та чорнильниця могли самостійно написати вірш. Цікаво, як сильно він сміявся б із думки про те, що ДНК і гени самостійно створили живі істоти! Говорячи сучасною мовою, це те саме, що сказати, що текстовий редактор, полишений на самого себе, згодом напише інструкцію з експлуатації самого себе і, ба більше, з програмування самого себе.

Подальше читання